Такий собі, щиро кажучи, вийшов тур. Всього один матч із восьми включив у себе більше двох голів – і цей матч був найменш цікавим, одна з команд явно провалилася (про це нижче). Але при цьому одна з ігор подарувала стільки емоцій, скільки український футбол дарує вкрай рідко.

Матч туру

Ви могли цього не помітити, але в УПЛ з’явилося міське дербі.

Можливо, вперше в історії. Карпати з ФК Львів рубалися лише один сезон, це несерйозно. У дуелях Динамо з будь-яким київським клубом, як і в іграх Шахтаря проти донецького Металурга, надто велику перевагу мала одна зі сторін (тут швидше за боями Оболоні проти Лівого Берега варто спостерігати). Харківські команди, як погані діти, надто захопилися поділом спадщини – спадщини ТОГО Металіста, за якого вболівало все місто. А ось зараз у Львові сформувалися дві більш-менш рівні сили – і суперництво формує сам факт існування однієї з команд.

Карпати звикли бути символом Львова. Хорошим чи поганим – але символом. На “Україну” навіть до ковiда могло ходити мало людей, але поняття “львів'янин, який захоплюється футболом”, було практично синонімом поняття “вболівальник Карпат”. Якоїсь миті ця любов, здається, і розслабила Карпати: зокрема, вони навіть не стали претендувати на сучасну і дорогу арену в їхньому ж місті, задовольняючись легендарною, але від цього не менш старою “Україною”.

Раптом за лічені роки у Львові сформувалася нова, дуже серйозна сила. Григорій Козловський не шкодував ні грошей, ні якихось інших ресурсів: на одному етапі він у аматорську (!) команду підписував Шацьких та Алієва, на іншому – інвестував десятки мільйонів в академію, на третьому – переманював у Карпат найкращих молодих гравців. У результаті Рух обійшов Карпати навіть не на повороті, а просто як стоячих: поки чергову версію львівського клубу розформовували за борги, Рух звикав до еліти, і до першого дербі на рівні УПЛ підходив фаворитом.

Але не так сталося, як гадалося. Карпати забили зі штрафного та відстояли перевагу, пішовши в оборону. Виявилося, що академія – це дуже добре, але іноді різницю роблять старі добрі легіонери. Педросо в потрібний момент підключився до штрафного майданчика, Альварес і Бруніньо теж видали відмінний матч. Якоїсь миті Карпатам пощастило, але тут слід зазначити, що останнім часом чомусь щастить усім суперникам Руху.

У Руху перебір центрфорвардів. Карабін, Краснопір , Клімчук – усім цим “К” зручніше грати саме на завершення, і від того, що тренер визначив у “ворожу” штрафну Краснопіра, інші краще грати на флангах не стали. Як наслідок, ударів було багато, але з простих для Кемкіна позицій – а ось останнього пасу не вистачало. Одна п'ята Бруніньйо на Очеретька, вже за рахунку 1:0, принесла більше небезпек, ніж сила силенна дальніх ударів. Навіть та небезпека, яку створив Рух, була більше наслідком випадку, ніж награних комбінацій: одного разу Кемкін відбив дальній удар на Квасницю (Ілля не влучив у ворота), один раз подача Романа минула всіх і долетіла до штанги...

Рух знову, здавалося б, був близьким до голів, знову багато створив, але в останніх п'яти матчах у нього один забитий гол. Повторюся: з Климчуком, Карабіним, Краснопіром – та ще й Квасницею. Пономарьову час перестати грати в Реал, намагаючись помістити зірок на полі, і зробити гру більш збалансованою. Квасницю точно настав час повертати в основу – він класний вінгер і взагалі один з топ-проспектів академії.

Але взагалі, проблема навіть ще глибша. Юрій Климчук був найкращим гравцем Руху до травми, яку отримав навесні. Команда на нього чекала, але без нього вона стартувала у новому сезоні на 10 з 10. І ось зараз, коли Климчук почав грати, це стає для команди проблемою. Краснопір без Климчука забивав достатньо, але зараз замовк: і коли Юрій виконував “джокера” та виходив на півгодини, і коли, як у дербі, вийшов на фланг. Перед Пономарьовим стоїть складний вибір.